для підприємств житлово-комунального господарства

Чи варто оформляти працівників за договорами цивільно-правового характеру (ЦПХ)?

Сергій Стародуб, юрист
03.10.2020
Непоодинокі випадки, коли ОСББ та інші організації, які надають житлово-комунальні послуги, оформлюють працівників за договорами цивільно-правового характеру. Серед таких працівників можуть бути і двірники, і сантехніки, та й інші - залежно від потреб організації.

При цьому важливим є розуміння суті правовідносин і різниці між трудовими договорами та договорами ЦПХ. Слід враховувати, що договори ЦПХ — це не різновид трудових договорів. Договори ЦПХ регулюються Цивільним кодексом України.

Укладення таких договорів при фактично трудових відносинах наражає на небезпеку накладення штрафів Держпраці. Справа в тому, що статтею 265 КЗПП України передбачений штраф у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). З 1 вересня 2020 року це 50 000 грн. Разом з тим, при співпраці за договорами ЦПХ не проводиться оформлення трудового договору. Тобто, якщо відносини за договором ЦПХ Держпраці визнає трудовими, то, відповідно, накладе вказаний вище штраф.

Тому, при укладанні договорів з працівниками чи підрядниками слід враховувати відмінності договорів ЦПХ від трудових договорів та обирати для взаємовідносин належний тип договору.

Основною ознакою, що відрізняє відносини за договорами ЦПХ від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Нижче наведені правові позиції Верховного Суду щодо розмежування трудового договору та договору ЦПХ.

Верховний Суд у постанові від 07.09.2020 по справі № 520/526/19 вказав таку правову позицію:
«Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов'язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт».

Аналогічна правова позиція вже не раз наводилася в постановах Верховного Суду, зокрема від 04.06.2018 року по справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15 518/18), від 13.06.2019 року по справі № 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), по справі № 1840/2507/18 (провадження № К/9901/10 124/19), по справі № 824/896/18-а (провадження № К/9901/10 149/19) та від 03.03.2020 року по справі № 1540/3913/18 (провадження № К/9901/8967/19).

Але у постанові від 07.09.2020 по справі № 520/526/19 Верховний Суд також навів більш детальний опис ознак трудових відносин, які наведені нижче:

1. Договором ЦПХ не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню. Не містяться у договорі і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

2. Періодичність (два і більше разів) надання особі винагороди у грошовій або натуральній формі за роботу, виконувану (послуги, надані) в інтересах іншої особи, тобто оплата здійснювалася не одноразово при отриманні кінцевого індивідуально-визначеного результату, а носила системний характер.

3. Особисте виконання особою роботи (надання послуг) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою за дорученням та під контролем особи, в інтересах якої виконуються роботи (надаються послуги), або уповноваженої нею особи.

4. Особа виконує роботи (надає послуги) подібні до роботи, що виконуються штатними працівниками роботодавця.

5. Робота виконується (послуги надаються) на визначеному особою, в інтересах якої виконуються роботи (надаються послуги), або уповноваженою нею особою, робочому місці.

Отже, для того, щоб не наражатися на ризики визнання Держпраці договорів ЦПХ трудовими договорами, слід під час їх укладання чітко вказувати: обсяг робіт, які необхідно виконати; кінцевий результат цих робіт; фіксований розмір вартості робіт; строк та порядок їх виконання та інші необхідні відомості, наприклад: графік виконання робіт, за рахунок яких матеріалів вони виконуються, місце розташування об'єкта тощо.

Зрозуміло, що договір ЦПХ не повинен містити умов щодо організації замовником (підприємством) діяльності підрядника, оскільки підрядник сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Слід врахувати і те, що у випадку якщо роботи мають періодичний характер (виконуються протягом кожного місяця) або виплати здійснюються щомісячно, то це також може бути підставою для визнання Держпраці договорів ЦПХ трудовими.